Безумовно, навіть у найдисциплінованіших європейських країнах є сім’ї та навчально-виховні заклади, де практикуються фізичні покарання дітей. Про це свідчить підвищена увага преси до інцидентів, що час від часу таки виникають, скажімо, у Бельгії чи Німеччині, де закони забороняють будь-яке рукоприкладство. Попри це у 2008 році Рада Європи започаткувала цілу кампанію, направлену проти тілесних покарань дітей.
Жодна релігія, економічна ситуація, традиції чи методи виховання не можуть виправдати стусани, ляпаси чи інші види жорстокого поводження з дитиною, заявляють педагоги, політики та експерти Ради Європи.
Радник цієї організації, що опікується питаннями дитячих прав, Ельда Морено каже, що навіть звичайні стусани можуть завдати дитячій психіці непоправної шкоди. Але є ще чимало країн, де такі методи виховання все ще доволі поширені, а їхні уряди не вживають для цього жодних заходів.
«Діти – це не є «мініособи» з «мініправами», – каже радниця Ради Європи. – Тому ми вважаємо, що вони мають бути захищені від усіх форм насилля, включно із насиллям у сім’ях. Проте ще у багатьох країнах континенту тілесні покарання не заборонені. Наприклад, у Франції суспільство з цим явищем мириться, і законами воно не заборонене».
«Чому дитина має бути менш захищена, ніж дорослий?»
Водночас багато європейських держав законодавчо вже заборонили будь-які види дитячих покарань. Відкинули стусани як засіб виховання навіть такі країни з традиційно латинськими, а отже, суворими виховними коренями, як Італія, Іспанія та Португалія.
«Вже 20 країн Європи заборонили тілесні покарання дітей, бо це вважається неприйнятним. Адже чому дитина має бути менш захищена, ніж дорослий?» – зазначає Ельда Морено.
Фізичне насилля або дії дорослих, котрі принижують гідність дітей у сім’ях, школах чи виправних закладах для неповнолітніх, зокрема, заборонені Сімейним кодексом України.
А першою країною світу, що засудила тілесні покарання дітей ще у 1979 році, була Швеція.
Жодна релігія, економічна ситуація, традиції чи методи виховання не можуть виправдати стусани, ляпаси чи інші види жорстокого поводження з дитиною, заявляють педагоги, політики та експерти Ради Європи.
Радник цієї організації, що опікується питаннями дитячих прав, Ельда Морено каже, що навіть звичайні стусани можуть завдати дитячій психіці непоправної шкоди. Але є ще чимало країн, де такі методи виховання все ще доволі поширені, а їхні уряди не вживають для цього жодних заходів.
«Діти – це не є «мініособи» з «мініправами», – каже радниця Ради Європи. – Тому ми вважаємо, що вони мають бути захищені від усіх форм насилля, включно із насиллям у сім’ях. Проте ще у багатьох країнах континенту тілесні покарання не заборонені. Наприклад, у Франції суспільство з цим явищем мириться, і законами воно не заборонене».
«Чому дитина має бути менш захищена, ніж дорослий?»
Водночас багато європейських держав законодавчо вже заборонили будь-які види дитячих покарань. Відкинули стусани як засіб виховання навіть такі країни з традиційно латинськими, а отже, суворими виховними коренями, як Італія, Іспанія та Португалія.
«Вже 20 країн Європи заборонили тілесні покарання дітей, бо це вважається неприйнятним. Адже чому дитина має бути менш захищена, ніж дорослий?» – зазначає Ельда Морено.
Фізичне насилля або дії дорослих, котрі принижують гідність дітей у сім’ях, школах чи виправних закладах для неповнолітніх, зокрема, заборонені Сімейним кодексом України.
А першою країною світу, що засудила тілесні покарання дітей ще у 1979 році, була Швеція.
